Савченко Віктор Васильович (UK) — Ночівля в карбоні

Тут можно читать онлайн книгу Савченко Віктор Васильович (UK) - Ночівля в карбоні - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Научная фантастика. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Ночівля в карбоні
Язык книги: Украинский
Издатель: “ВЕСЕЛКА”
Город печати: Київ
Год печати: 1984
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Ночівля в карбоні краткое содержание

Ночівля в карбоні - описание и краткое содержание, автор Савченко Віктор Васильович (UK), читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Книга про подорож у далеке минуле планети Земля та дивовижні відкриття вчених.

Ночівля в карбоні - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Ночівля в карбоні - читать книгу онлайн бесплатно, автор Савченко Віктор Васильович (UK)

Художник НАТАЛІЯ КОЗАКОВА

Основу зтой книги составляет повесть “Ночевка в карбоне” — увлекательное путешествие в далекое прошлое Земли. Автор, кандидат химических наук, ярко и достоверно изображает “визитные карточки” геологических эпох нашей планеты. В книге также помещены рассказы об удивительных научных открытиях, которые, в зависимости от того, в чьи руки они попадают, используются в противоположных целях — гуманных и бесчеловечных.

Рецензент СЕРГІЙ КИСЕЛЬОВ

ОПОВІДАННЯ

Даруймо усмішки

У мене зараз не очі, а два потужні мікроскопи. Поліровану поверхню письмового столу я бачу такою подряпаною, ніби по ній хтось пройшовся дротяною щіткою. В повітрі плавають порошинки — мізерні тіла в космічному просторі. Мені добре видно кожну волосинку на листках драцени, що росте в горщику на вікні: вони ворушаться, листки ж фіолетові, а не зелені, як дві години тому… Треба сісти й записати спостереження.

Я ще не задумався над тим, що дасть людству наш винахід, проте вже знав, що машинобудування та ракетна техніка зроблять чималий крок уперед. Деталь, яку виготовить токар з таким зором, як у мене зараз, не забракує жоден ВТК. Хоча пильність тих-таки ВТК відповідно зросте. А скільки ми перегорнули з Андрієм літератури, поки втямили що й до чого. Незабаром імена Степана Поліщука та Андрія Чалого знатимуть усі.

“Не поспішай, ще не відомі побічні наслідки після вживання вашого препарату”, — засумнівався мій внутрішній голос.

А які можуть бути наслідки? Жодна з чотирьох речовин “пентагапону” не отруйна, олія ж “кола” — п’ятий компонент — корисна й для здорового організму.

Мені спало на думку глянути на себе, і я дістав із шухляди Андрієве люстерко. Краще б і не дивився: на обличчі пергаментна блідість, широкий лоб — у зморшках. А сивина!.. “Тепер збагнув, чого у свої сорок ти ще не одружений?”

— Що пишеш? — запитав директор, потиснувши нам з Андрієм руки. Він з’явився дещо несподівано…

Андрій швиденько вимкнув магнітофон і сховав у шухляду. Перед тим він слухав індійську музику. Цей хлопець, незважаючи на кмітливість та ерудицію, на папері не зв’яже двох слів. Отже, над звітами доводиться сидіти мені.

— Аналізую один дослід, — відповів я. — Який? Ми змонтували генератор, що випромінює енергію від нуля до п’яти квантів, тобто таку слабку інтенсивність світла, яку не може вловити людське око. А я, завдяки вживанню “пентагапону”, його бачу.

— А навіщо це вам? — запитав директор, поправляючи краватку. Краватка в нього ручної вишивки, мабуть, у столиці придбав.

— А для того, щоб довести, що наш препарат сприяє інтенсивнішому розкладові зорових пігментів у оці, В людини не тільки поліпшується зір, вона стає здатною бачити світло надзвичайно слабкої інтенсивності.

Настала мовчанка, по якій Андрій, що сидів у мене за спиною, сказав:

— Людина, вживаючи “пентагапон”, стає здатною бачити невидиме.

— Цікаво, цікаво. В обід зайдеш? — запитав директор у мене.

Учора я поставив йому мат, а сьогодні він сподівається на реванш. Це ми ще побачимо.

Усе почалося зі стадіону. Помітив я те явище саме після того, як забили гол. Над головою в мого сусіди-вболівальника світилася жовта сфера, як німб на старих іконах. Крадькома почав спостерігати за сусідою. Це був чоловік років п’ятдесяти в зеленій сорочці, з капроновим капелюхом, яким він обмахувався, наче віялом. Коли львів’яни штурмували ворота нашого “Дніпра”, сусіда жмакав капелюх, нервував і його очі метали на поле блискавки. Та головне — в такі хвилини “ореол” над його головою зникав. У мить же найбільшого збудження він із жовтуватої хмаринки перетворювався на пухнасту папаху. Потім я побачив те ж і в інших уболівальників: німби з дрібненьких безформних частинок роїлися навколо голів. А з’являлися вони тільки в момент радісного збудження. Я навіть спробував махнути в сусіди над головою саме того менту, коли куля була найгустішою. Рука пройшла крізь неї, мов крізь пару.

І над стадіоном туманилася та ж світла сфера. У хвилини згасання пристрастей публіки вона майже зникала…

Матч скінчився, сфера над стадіоном нагадувала північне сяйво. Я просувався до виходу слідом за сусідою. Він був трохи нижчий від мене. Та ось натовп притиснув мене до цього чоловіка, і я відчув короткий, але сильний штурхан ліктем у бік. Аж перехопило подих. В ту ж мить у сусіди над головою спалахнуло жовте сяйво. Не оглядаючись, він перетнув дорогу. Я інтуїтивно відчував на його обличчі вдоволену посмішку.

А може, мені те світіння ввижається? Може, це так подіяла спека? Але ж ні, мислення моє цілком тверезе: “…в основі холодного світіння лежить розклад певних хімічних речовин, що називаються люциферинами”. Я майже цитував статтю Мак-Елроя та Зелінгера. Ці двоє дослідили люциферини у світлячка і навіть синтезували їх штучно. Як з’ясувалося, при розкладі люциферинів зовсім не виділяється тепло, а саме тільки світло. Сто відсотків використання енергії на світіння! Але ж подібне світіння — привілей нижчих істот: медуз, деяких видів риб. Чому ж я бачу такий густий ореол?

Спати ліг рано, але довго не міг заснути. В голові аж гуло від думок. Це не часто трапляється, щоб людина відкривала в собі феномен. Інакше не назвеш цю властивість бачити біолюмінесценцію. Я вирішив нікому, крім Андрія, не говорити про свої здібності, допоки не з’ясую їхньої суті. Феномени, як і генії, з’являються дуже рідко, і оскільки ті й другі бачать те, чого не можуть побачити інші, їх спочатку вважають у тім’я битими. І тільки по часі, коли вони доведуть свою феноменальність та набудуть десяток-другий прихильників, тоді тільки суспільство перестане жбурляти в них камінням.

…Директор мало не зомлів, забачивши в моїй правиці лазерний пістолет, яким я цілився в голову Андрія. Правда, він швидко отямився і, кивнувши на фотокартку Андрієвої дівчини— її я тримав у лівій руці, — запитав, що все це означає. Поки я базікав щось про психологічні досліди, він причепливо обмацував поглядом мою нескладну статуру, кощаві руки, що витиналися з-під засуканих рукавів, навіть побіжно зазирнув у вічі. Та я так натхненно говорив, що директор, здається, повірив.

А дослід наш полягав ось у чому. Я показую Андрієві цю фотокартку і прошу пригадати щось особливо приємне, пов’язане з нею. Коли він справді щось таке згадає, навколо голови з’явиться світна куля. Я ж стрілятиму в ту кулю з лазерного пістолета.

Спочатку ми підвели кулю в магнітне поле. Ніяких наслідків. Рентгенівське проміння теж нічого не показало. Пробували знижувати температуру до — 50 °C, одягалися й ходили в спеціальну холодильну камеру. Але сфера світилася ще яскравіше. Отже, залишався лазерний промінь…

— Скажи, Андрію, які маєш наміри щодо цієї дівчини? — цікавлюсь я.

Куля над головою колеги одразу ж стала мусянжевою.

— Хочу одружитися.

Я, не попереджаючи, випустив у сферу над головою Андрія потужний струмінь світла. Трапилося неймовірне. “Ю-ю-ю-у-у-гх”, — почувся різкий чудернацький звук. Андрієва голова, плечі, стілець покрилися сірим пилом. І той пил продовжував сипатись якусь мить невідомо звідки. Я побачив його і на своїх плечах, але значно менше, ніж у Андрія. Вся кімната, аж до дверей, була встелена тим пилом.

Поделиться книгой

Оставить отзыв