Толстой Алексей Николаевич — Союз п'яти

Тут можно читать онлайн книгу Толстой Алексей Николаевич - Союз п'яти - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Научная фантастика. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Союз п'яти
Язык книги: Украинский
Издатель: "Молодь"
Город печати: Київ
Год печати: 1959
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Союз п'яти краткое содержание

Союз п'яти - описание и краткое содержание, автор Толстой Алексей Николаевич, читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Маленький, пустинний острівець, загублений серед безмежного океанського простору, раптом сповнився голосами людей, громовими вибухами, блискавичними спалахами. Звідси один за одним летять у небо якісь таємничі снаряди.П’ять капіталістів, уклавши між собою угоду, вирішили розбити міжпланетними снарядами Місяць, паралізувати людство думкою про кінець світу і в “тиждень жаху” підкорити своїй владі все людство і оволодіти світовими багатствами.Як розгорнулися далі події, до чого привели “володарів світу” їх заміри, читач довідається, прочитавши це цікаве науково-фантастичне оповідання.

Союз п'яти - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Союз п'яти - читать книгу онлайн бесплатно, автор Толстой Алексей Николаевич

Олексій Толстой

СОЮЗ П'ЯТИ

I [1]

Трищоглова яхта “Фламінго”, розпустивши сніжно-білі марселі, навскісні гроти і тріпотливі трикутники кліверів, повільно пройшла вздовж молу, повернулась, тріпотячи парусами, прийняла вітер і, ковзнувши, полинула в голубі поля Тихого океану.

В журналі начальника порту записали: “Яхта “Фламінго”, власник Ігнатій Руф, вісімнадцять чоловік команди, вийшла о 16.30, у напрямі на південний захід”.

Кілька зівак байдуже проводжали поглядом стрункі паруси “Фламінго”, що тонули за горизонтом. Та ще двоє сірооких хлопців-вантажників, попихкуючи люльками за столиком кав’ярні на набережній, сказали один одному:

— Білль, коли б “Фламінго” пішла на прогулянку для розваги, то були б дами на борту.

— Я теж так думаю, Джо.

— Білль, недаром же ціла зграя репортерів крутилася зранку коло яхти.

— Я такої ж думки, — недаром.

— А знаєш, коло чого вони найбільше крутилися?

— Ану скажи.

— Коло тих довгих ящиків, що ми вантажили на “Фламінго”.

— То було шампанське.

— Я починаю переконуватись, що ти дурний, як порожня бочка, Білль.

— Не треба, щоб я ображався, Джо. Так що ж, по-твоєму, було в довгих ящиках?

— Коли вже репортери не могли рознюхати, що було в ящиках, значить ніхто цього не знає. А, крім того, “Фламінго” взяла води на три тижні.

— Тоді, виходить, Ігнатій Руф щось задумав. Не така він людина, щоб даремно блукати три тижні в океані.

Так поговоривши, обидва хлопці сьорбнули пива і, спираючись голими ліктями на столик, посмоктували собі пінкові люльки.

“Фламінго” під усіма парусами, трохи накренившись, мчала навскіс синьозеленим хвилям. Матроси, в широких полотняних штанях, у білих фуфайках і білих ковпачках з китичками, лежали на полірованій палубі, що поблискувала міддю, поглядали на скрипучі реї. на тугі, мов струни, ванти, на прохолодні хвилі, які розліталися під вузьким носом яхти на два буруни.

Стерничий, міцнолиций швед, сутуло стояв біля штурвала. Його вогняноруду бороду, що росла з-під коміра, оддувало вітром убік. Кілька чайок гналися за яхтою і відстали. Сонце хилилось у безхмарний, зеленуватий, золотий пил заходу. Вітер був свіжий і рівний.

У кают-компанії навколо прямокутного стола сиділи шість чоловік, мовчки опустивши очі, зсунувши брови. Перед кожним стояв запітнілий од крижаного шампанського широкий бокал. Усі курили сигари. Сині димки вгорі, в скляному ковпаку, підхоплювало і відносило вітром. Хисткі відблиски сонця крізь ілюмінатори грали на червоному дереві. Від качки м’яко вгинались пружини сап’янових крісел.

Стежачи за бульбашками, що піднімалися з дна бокалів, п’ять чоловік, — усі вже немолоді (крім одного, інженера Корвіна), всі одягнуті у білу фланель, зосереджені, з міцними вилицями і впертими потилицями, — слухали те, що ось уже понад годину говорив їм Ігнатій Руф. Ніхто за цей час не доторкнувся до вина.

Ігнатій Руф говорив, дивлячись на свої величезні руки, що лежали на столі, на їх блискучі плоскі нігті. Його рожеве обличчя з надто великою нижньою частиною виразно рухалося. Груди були відкриті, за морським звичаєм. Коротке сиве волосся рухалося на черепі разом з глибоко вдавленими великими вухами.

— …За сім днів ми оволодіємо залізницями, водним транспортом, рудниками і приїсками, заводами й фабриками Старого і Нового Світу. Ми приберемо до рук обидві підойми світу нафту і хімічну промисловість. Ми підірвемо біржу і підгребемо під себе торговий капітал…

Так говорив Ігнатій Руф, неголосно, але впевнено цідячи крізь зуби короткі слова. Розвиваючи план дії, він кілька разів повертався до цієї запаморочливої картини майбутнього.

— …Закон історії — це закон війни. Той, хто не наступає, завдаючи смертельних ударів, той гине. Той, хто жде, коли на нього нападуть, — гине. Той, хто не випереджає противника в широті воєнного задуму, — гине. Я хочу вас переконати в тому, що мій план розумний і неминучий. П’ять чоловік із присутніх тут (за винятком Корвіна) багаті і мужні. Та ось назавтра ескадра німецьких повітряних крейсерів кине на Париж тисячу іпаритових бомб, і за добу вся земна куля буде оповита смертоносними хмарами. Тоді я не поставлю жодного цента за міцність стальних кас, — ні моєї, ні ваших. Тепер навіть дітям відомо, що вслід за війною тягнеться революція.

При цьому слові четверо з тих, що сиділи за столом, дістали сигари і посміхнулися. Інженер Корвін, не відриваючись, дивився матовими, невидющими очима в довге, немов у ввігнутому дзеркалі, обличчя Ігнатія Руфа.

— …Незважаючи на цю небезпеку, є немало джентльменів, які вважають війну основним споживачем промислового ринку. Ці джентльмени — шакали. Вони боягузливі. Але є інші джентльмени: вони у війні вбачають неминучого розрядника промислової кризи, в своєму роді пульсуюче серце світу, яке періодичними поштовхами гонить фабрикати по артеріях ринків. Ці джентльмени чуже небезпечні, бо вони консервативні, вперті і політично могутні. Поки вони стоять, безпосередньо або через робітничі уряди, за кермом державного корабля, ми жодної ночі не можемо спати спокійно. Ми завжди на волосинці од промислової кризи, од війни і революції. Отож, ми повинні вирвати ініціативу з рук консервативно мислячої промислової буржуазії. Ці джентльмени, що міркують, як крамарі епохи франко-прусської війни, ці допотопні буржуа, ці власні гробокопателі мають бути знищені. Ми повинні оволодіти світовим промисловим капіталом. Поки комуністи ще тільки мобілізують сили, ми несподіваним ударом кинемося на буржуазію і оволодіємо твердинями промисловості і політичної влади. А тоді ми легко скрутимо в’язи і революції. Якщо ми так не зробимо, — негайно, блискавично, — крамарі не пізніше як у квітні наступного року почнуть хімічну війну. Ось копія секретного циркуляра, написаного у Вашінгтоні,— про скуповування за океаном усіх запасів індиго. Як вам відомо, з індиго виготовляють гірчичний газ…

Інженер Корвін дістав з портфеля папір. Ігнатій Руф поклав його на стіл, прикрив долонею. На його лобі набрякла поперечна жила, куточки впертого рота опустились, рожеве обличчя набрало рішучого і лютого виразу.

— Ідея нашого наступу така: ми повинні приголомшити світ небаченим і нестерпним жахом…

Четверо тих, що сиділи за столом, знову дістали сигари, але на цей раз не посміхнулись. Очі інженера Корвіна повільно кліпнули. Ігнатій Руф з силою потяг ніздрями повітря.

— Ми повинні викликати стовбняк, тимчасовий параліч людства. Вістря жаху ми спрямуємо на біржу. За кілька днів ми обезцінимо всі цінності. Ми скупимо їх за копійки. Коли через сім днів наші вороги опам’ятаються, буде вже пізно. І тоді ми випустимо маніфест про вічний мир і про кінець революції на землі.

Ігнатій Руф узяв бокал шампанського і зразу ж поставив назад. Рука його злегка тремтіла.

— Яким же способом ми досягнемо потрібного ефекту — світового жаху? Сер, — він важко повернувся до інженера Корвіна, — покажіть ваші креслення…

Поки в рубці відбувалася ця дивовижна розмова, сонце спустилося за спохмурнілий край океану. Стерничий, додержуючись даного ще на березі наказу, повернув на південь.

Сильно накренена “Фламінго”, вибравши штурмові клівери, весело мчала, то зариваючись до палуби в чорні хвилі, то з силою і пружно злітаючи і струшуючись на їх гребенях. Добре було судно.

Піна в світлі ілюмінаторів кипіла, швидко проносячись уздовж бортів. За кормою лишалася хвиляста голубувата дорога морського світіння. В темряві спалахували оцим холоднуватим світлом гребені хвиль.

Поделиться книгой

Оставить отзыв