Дмитрук Андрей Всеволодович — Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79

Тут можно читать онлайн книгу Дмитрук Андрей Всеволодович - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Научная фантастика. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79
Язык книги: Украинский
Язык оригинальной книги: Русский
Издатель: Молодь
Город печати: Київ
Год печати: 1979
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 краткое содержание

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - описание и краткое содержание, автор Дмитрук Андрей Всеволодович, читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

З 1979 року видавництво починає випускати збірники фантастичних і пригодницьких повістей та оповідань. До першого такого збірника — “ППФ-79” — увійшли твори переважно молодих радянських авторів. Видання супроводжується вступною статтею та короткими біографічними довідками про авторів.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79 - читать книгу онлайн бесплатно, автор Дмитрук Андрей Всеволодович

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79

Малюнки Р. Є. Безп’ятова та Г. П. Філатова

Упорядник М. Ф. Слабошпицький

Від упорядника

Пригоди… Подорожі… Фантастика… Такі три літературні континенти, над якими проляже орбіта інтересів нашого нового видання — щорічного збірника “ППФ”.

Таке поєднання анітрохи не випадкове. Адже і пригоди, і подорожі, і фантастика навдивовижу тісно пов’язані між собою. Як правило, одне випливає з другого або починається там, де закінчується попереднє. Вдавшися до історії світового письменства, можемо знайти силу-силенну прикладів того, як, скажімо, органічно вживаються пригоди й подорожі у фантастичному, та й фантастика часто не уявляється без них. І то не тільки приклади з минулого, з часів Жюля Верна чи Х’юго Гернсбека, а й з наших днів, з творів Станіслава Лема, Івана Єфремова, Айзека Азімова, Артура Кларка чи ще будь-кого з фантастів, творами яких зачитується увесь світ. Годі собі й уявити, щоб вони не описували найнесподіваніших пригод.

Замислюючи збірник, ми думали й про те, що поява його на літературному обрії, можливо, активізує громадську увагу до творів цього виду, а також згрупує довкола нього тих, хто працюв в цих жанрах (а кількістю авторів-фантастів, на жаль, похвалитися сьогодні аж ніяк не випадає). Коли в пригодницькій літературі можемо назвати два десятки імен, починаючи з Володимира Кашина, Ростислава Самбука, Петра Угляренка, Івана Головченка й Олекси Мусієнка, що справді плідно працюють у своїй царині і давно здобули читацьке визнання, то українській фантастиці просто вкрай не пощастило.

Доля її в українській літературі складалася навдивовижу примхливо й непослідовно. Якщо дожовтневе письменство не лишило нам жодного фантастичного твору (факт сам по собі промовистий і засвідчує він брак у нас традицій цього виду літератури), то вже перше покоління радянських прозаїків — Іван Сенченко, Дмитро Бузько, Олекса Слісаренко, а за ними Юрій Смолич, Володимир Владко, Микола Трублаїні — дало читачам перші фантастичні оповідання, повісті та романи. Здавалося б, література крилатої мрії впевнено набирає сили. Та останніми роками становище, яке склалося в українській фантастиці, потішити не може. Померли Юрій Смолич, Володимир Владко, Микола Дашкієв і, за винятком Василя Бережного, жоден із наших досвідчених літераторів не працює сьогодні у фантастиці. І тільки обіцяючі дебюти молодих — Олександра Тесленка, Наталі Конотопець, Андрія Дмитрука, Юрія Пригорницького та небагатьох інших дають підстави плекати надії на дальший успішний розвиток фантастики на Україні.

Два роки тому редакція республіканського журналу “Знання та праця” провела конкурс на краще фантастичне оповідання. Було опубліковано понад два десятки творів, а всього їх до редакції надійшло кількасот. Отож уже тепер, думаючи про нашу молоду фантастику, ми можемо уявляти собі її непогане майбутнє. Лави її новобранців доволі численні. Щодо художнього й так званого наукового елементів у ній, то варто сказати: тут ми мали можливість спостерігати боротьбу старої і нової поетики, яка передусім виявляла себе в тому, як автори ставляться до технічного й технологічного “оснащення” творів. Дехто намагався наслідувати ті взірці фантастики, яку прийнято називати технічною, але більшість авторів прагнули психологічного й філософського осмислення подій, а техніка в їхніх творах мала суто службове, допоміжне при змалюванні характерів призначення. І це симптоматично, бо відбиває загальні тенденції розвитку сучасної фантастики, яка повністю перенесла акцент своєї уваги на людину, майже цілковито відмовившися від технічних утопій. Екстраполюючи в майбутнє важливі проблеми нашого дня, фантастика показує людину прийдешнього віч-на-віч з ними, тобто, як каже літературна критика, в несподіваному ракурсі зображає сучасне через майбутнє. І найразючішого ефекту вона досягає, звичайно ж, тоді, коли все це пропущено крізь призму сприйняття художньо повнокровних персонажів. Щоправда, й сьогодні вряди-годи трапляються твори, присвячені здебільшого викладові ідей та гіпотез. Вони, як правило, мають кволий сюжет, схематичних персонажів, що слугують авторам своєрідними рупорами для висловлення думок і спостережень, для яких не обов’язково треба було обирати форму художнього твору, задовольнившись публіцистикою чи науково-популярними жанрами.

Якщо проаналізувати фантастичні твори, що витримали випробування часом і не втратили читацького інтересу й сьогодні, то серед них ми передусім побачимо ті, які написані з високою літературною майстерністю; вони запам’яталися нам насамперед завдяки виразним людським характерам, а не гіпотезам чи технічним ідеям. Не архаїчні науково-популярні пасажі Жюля Верна тримають у полоні ось уже кілька поколінь читачів, а живі люди, що прийшли до нас зі сторінок його книг, — загадковий капітан Немо, фанатичний Гаттерас, безпосередній і дивакуватий Паганель… До речі, саме такої пластичної зримості і психологічної глибини бракувало персонажам маловідомого нині навіть у Франції сучасника Жюля Верна, автора численних романів Рабіда, на рахунку якого не менше, ніж у його великого співвітчизника, наукових і технічних передбачень, що справдилися. Тут можна назвати й американського письменника Х’юго Гернсбека, що майже сімдесят років тому опублікував свій роман про майбутнє “Ральф 124С41 +”, який мав надзвичайний резонанс. Один із американських учених тоді писав: “Ця книга передбачень найпрекрасніша з усіх написаних взагалі. Це золотий рудник майже для кожного наукового фантаста. Нема автора, який писав би про майбутнє і який не думав би про гернсбеківське об’ємне кольорове телебачення, про міста-супутники, що облітають Землю, і немає читача, котрий не думав би про перспективи цих винаходів”.

Все це справді потрясало уяву сучасників Гернсбека. Але минув час, багато з описуваного й передбаченого фантастом справдилось, і твір Гернсбека, оскільки він не мав особливих художніх достоїнств, зовсім забувся. Сьогодні його в США знають хіба що історики літератури. І це ще раз переконує, що фантастика живе в першу чергу не технічними ідеями, а людьми, характерами. Прикметно, що більшість із авторів нашого збірника ведуть пошуки саме в царині людської психології. І в Андрія Дмитрука, і в Олександра Тесленка, і в Юрія Пригорницького, і в Наталі Конотопець спостерігаємо непогані знахідки в засобах характеротворення, цікавими художніми манерами вирізняються оповідання Ігоря Росоховатського, Наталі Околітенко, Сергія Кисельова. Дехто з названих тут авторів, як, скажімо, Ігор Росоховатський, має вже чималий стаж у фантастиці й устиг випустити не одну книжку оповідань і повістей, але більшість авторів — молоді і роблять тільки перші свої літературні кроки в фантастиці.

Отже, пригоди, подорожі, фантастика… Запрошуємо тебе, читачу, на ці дивовижні континенти. Адже там можна побачити багато такого, що будить допитливу думку й хвилює уяву.

М. Слабошпицький.

Микола Сорока

З доріг далеких

Нариси

За перевалом — Баальбек

Коли настає літо, бейрутці піднімаються в гори. Звичайно, фешенебельні санаторії і пансіонати, розкішні вілли і особняки заселяє публіка, яка має гроші і якій не обов’язково працювати. Наїжджають сюди заможні туристи і з інших країн. Нафтові магнати, феодальні князі, власники фірм, банкіри — всі вони звикли влітку дихати цілющим гірським повітрям, а не пектися під аравійським сонцем чи пріти в задушливих європейських столицях.

Що тоді робиться тут! Скільки транжириться грошей на вишукані розваги!

Розповідали мені: по дамаському шосе, неподалік від Алейха, стоїть незвичайна споруда. Білосніжний палац, зведений на схилі гори, увінчує металева конструкція — зменшена копія Ейфелевої вежі. Палац побудував один із південноаравійських шейхів для своєї подруги-француженки. Вона нібито відмовилася поселитися в гаремі шейха, і він переніс її помешкання на схили Ліванських гір. Минуло трохи часу, і француженка засумувала. Їй закортіло на Єлисейські поля та схили Монмартру. Шейх виявився людиною не без гумору: він наказав спорудити над палацом Ейфелеву вежу…

Поделиться книгой

Оставить отзыв