Мелконян Агоп — Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81

Тут можно читать онлайн книгу Мелконян Агоп - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Научная фантастика. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81
Язык книги: Украинский
Язык оригинальной книги: Украинский
Издатель: Молодь
Город печати: Київ
Год печати: 1981
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 краткое содержание

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - описание и краткое содержание, автор Мелконян Агоп, читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

До збірника увійшли фантастичні і пригодницькі твори радянських та зарубіжних письменників.

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81 - читать книгу онлайн бесплатно, автор Мелконян Агоп

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81

Рецензент С. В. Тельнюк

Художники Р. Є. Безп’ятов та Г. П Філатов

Упорядник О. К. Тесленко

Від упорядника

Науково-фантастична та пригодницька література завжди цікавила читачів, а нині — особливо. Це викликано підвищеним рівнем духовного обміну сучасного життя, в якому, зокрема, та ж фантастика посідає далеко не останнє місце: збуджуючи уяву, загострюючи увагу, вона створює найрізноманітніші ситуаційні моделі корисні для вибору оптимальної, а часом просто сказати б, вдихає душу в наше раціональне життя, одухотворює його і допомагає людям, засліпленим сучасними здобутками чи втратами, віднайти шлях до криниці, коли з цивілізованого крана не тече (з технічних причин) цивілізована вода.

Одне з першочергових завдань мистецтва загалом і пригодницько-фантастичної літератури зокрема — завбачливе духовне освоєння завтрашнього світу, коріння якого — у світі сьогоднішньому.

Письменники не ставлять собі за мету будь-що передбачити майбутнє. Ні! Але вони прислухаються (здебільшого професійно, по-науковому) до дихання сьогодення, не забуваючи про тисячоліття людської історії та про її уроки.

Переважна більшість авторів збірника “Пригоди, подорожі, фантастика — 81” — молоді літератори. Тією чи іншою мірою кожен з них звертається до проблем осмислення долі людини, її призначення в світі майбутнього і теперішнього. Особливо гостро в плані людської психології ці проблеми розкриваються в оповіданні Ігоря Росоховатського “Думка”; разом з героями оповідання Володимира Єременка “Про це запитайте у них!” читач замислиться над процесами еволюції інших світів, застереженням проти небезпечних біологічних експериментів, які проводяться в капіталістичних країнах, звучить твір Віктора Савченка “Гостинець для президента”, актуально й талановито написано політичний памфлет Володимира Зайця “Не досягнувши Межі”, пошуки в царині морально-етичній ведуть у своїх творах Олекса Палійчук, Андрій Дмитрук, Олег Покальчук.

Сучасна радянська пригодницька література якнайменше дбає про заплутаність авантюрного сюжету, про нанизування химер і жахів задля “читабельності” твору. Наша пригодницька література з кожним роком стає дедалі серйознішою виховною силою, вона допомагає суспільству аналізувати власний розвиток, віднаходити коріння зла і запобігати можливим злочинам. У збірнику читач ознайомиться з пригодницькою повістю Василя Котляра “Шукайте жінку” та оповіданням Івана Кирія “Сто ключів”.

Про відомого радянського вченого Леоніда Кулика, про його дивовижні експедиції, в яких він намагався розкрити таємницю Тунгуського метеорита, розповідає журналіст Олександр Ємченко.

Вміщено у збірнику також переклади зарубіжної фантастики, яку представляють, зокрема, автори з країн соціалістичного табору — Угорщини, Чехословаччини, Болгарії, а також оповідання американського письменника Вільяма Гаррісона “Ролербол”, в якому автор, обравши фантастичний сюжет, досліджує світ антигуманної капіталістичної моралі.

Леонід Панасенко

Сліди на мокрому піску

Крутійство продюсера вже починало бісити.

— Ні! — різко сказав Рей Дуглас Бредбері. — Я не можу прийняти ваш варіант. Ні, я собі не ворог. Навпаки, я бережу свою репутацію…

Голос продюсера обплутував телефонну трубку, вона нараз стала слизькою, немов гадюка; і у знаменитого письменника з’явилося бажання пожбурити її — до біса!

— Мова йде про малесенький епізод, — скрадливо нашіптувала трубка.

— Уявіть, що оповідання — то. дитина, так часто кажуть, — він із сумом відзначив, що роздратування губить метафору. — Такий собі славнесенький хлопчик, років п’ять-шість йому. При нім усе — руки, ноги, надзвичайно гармонійне створіння. Епізод, про який ми говоримо, і є та ручка, котра затиснула в кулачку нитку характеру. То чого ж я маю калічити власну дитину?..

Письменник вивів велосипед на доріжку, торкнув важілець дзвоника. Тоді прохолодні звуки забриніли на давно не стрижених кущах, ніби крадлі роси.

— Згинь, нудьга, пропади! — вигукнув він і, спершись на педаль-стремено, скочив на уявного коня.

Радісно засвистів вітер. Спиці заряхтіли й розчинились у просторі. Шини припали до землі.

Метрів за триста Рей збавив темп — ні, не злетіти вже, не злетіти! А було ж, було: він розганявся на лузі чи з гори, що біля кар’єру, розганявся й заплющував очі, і тіло його невагомо злітало разом з велосипедом, і маяла чуприна… Було!

Злість на продюсера минула. Людина він не дурна, але безмежно набридлива. Точніше — нудна. Про силу розуму він, може, й має певну уяву, та що він може знати про силу пристрасті?

Велосипед, мов кінь, котрий добре запам’ятав шлях додому, привіз його до річки. Рей часто гуляв тут. Пологий берег, пісок, мокрий і важкий, ніби погані спогади, небалакуча вода. Так було тут кожного ранку. Та сьогодні сонце, напевно, переплутало в гримувальній костюм — замість жовтневого, підбитого туманами, срібним павутинням та холодною росою, одягло серпневий — і річка аж сяяла від задоволення, бурмотіла щось ласкаве й незрозуміле. Чиста далечінь відкрилась обабіч її берегів, і стало чути, як падає листя.

“А що я знаю про. пристрасть? — подумав письменник. — Я бачив у ній тільки первинну суть. Увесь світ, людина, все суще, безперечно, — прояви пристрасті. Що там говорити: саме життя як явище, — це пристрасть природи. Та єї зворотний бік медалі… Я створюю в уяві цілі світи. Це, напевно, найтонша матерія пристрасті, й водночас, хоч як це сумно, я згоряю. Яке безглуздя — пристрасть, народжуючи одне, спалює інше. Закон збереження пристрасті…”

І ще він подумав: для того, щоб розвіяти нудьгу, було б непогано поїхати. Куди-небудь. Подалі.

Він поглянув на небо. Небо зітхнуло, і вздовж річки пролопотів швидкий дощик.

— Дугласе! — неголосно покликали його.

Письменник швидко озирнувся.

Ніде нікого.

Берег безлюдний, а ліс далеко. Там підібралася компанія в’язів, дубків та кленів. У дитинстві він бігав туди по дикий виноград. Це була пристрасть до всього недозрілого — кислющих яблук, зелених пуп’янків суниць…

— Зачекайте хвилинку, — попросив його той самий невидимий голос. — Я зараз увійду в тіло.

Рей нарешті помітив, що повітря за десять кроків від нього якось дивно міниться й струмує, ніби там буквально на очах народжувалося марево.

Наступної миті щось неголосно тріснуло й на березі з’явився високий незнайомець, одягнутий у чорну й довгу подобу плаща. Гостро повіяло озоном.

— Не затісне? — співчутливо поцікавився Бредбері й усміхнувся. — Тіло маю на увазі.

— Вибачте, метре. Мовна неточність. Але це справді моє тіло. — Незнайомець увесь подався до письменника, радо вигукнув. — Ось ви який, виявляється!

“Що це? — подумав Бредбері. — Чернець, який захоплюється фантастикою? Чи… Чи просто надто втомивсь. Я славно попрацював у вересні. Та й жовтень був не з легких. Невже уява розігралася так буйно?”

— Заспокойтеся, метре. — Незнайомець зупинився. — Ви абсолютно здорові. І я так само реальний, як і ви. Вибачайте за ці слова: мені не з руки вчити вас, як треба ставитися до Чуда. Що стосується мого одягу, то це захисна накидка. У вас тут надзвичайно високий рівень радіоактивності. Вдома на мене чекає ретельна дезактивація.

Бредбері вже оволодів собою.

— І далеко ваш дім? — запитав він, уважно розглядаючи незнайомця.

— Далеко, — відказав той. — У дві тисячі шістсот одинадцятому році. Я — Президент Асоціації шанувальників Бредбері. Я прибув за вами, метре. І хочу одразу зауважити — у нас обмаль часу.

— Дякую, я зворушений увагою! — засміявся Рей Дуглас. — Зустріч з читачами? Лекція? Я готовий. — І здивувався, похитав головою. — Дві тисячі шістсот одинадцятий… Невже знають?!

Поделиться книгой

Оставить отзыв