Леп'явко С. — Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596

Тут можно читать онлайн книгу Леп'явко С. - Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Драматургия. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596
Автор: Леп'явко С.
Количество страниц: 6
Язык книги: Украинский
Издатель: Фоліо
Город печати: Харків
Год печати: 2010
ISBN: 978-966-03-5177-6
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 краткое содержание

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - описание и краткое содержание, автор Леп'явко С., читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591—1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - читать книгу онлайн бесплатно, автор Леп'явко С.

С. Леп'явко

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591 – 1596

І. Повстання Криштофа Косинського (1591–1593)

Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка (1591–1596 рр.) залишили яскравий слід в історії козацтва. Вони завершили перше сторіччя його розвитку й розпочали нове, XVII ст., яке цілком правомірно можна назвати козацьким сторіччям історії України. З кінця XV ст. (саме цього часу сягає перша згадка про козаків) козацтво перетворилося з дрібних ватаг степових авантюристів-одинаків на окреме військове угруповання, яке налічувало тисячі людей і мало власні, не залежні від держави, збройні сили. Війни кінця XVI ст. стали демонстрацією сил і можливостей козацтва, його все зростаючого військового, організаційного, політичного й соціального потенціалу. Вони поклали початок історії боротьби козацтва за свої права, і тому саме від них ведуть відлік усіх козацьких повстань і війн проти Польщі, які завершилися бурхливими подіями часів Хмельниччини.

Козацькі війни 1591–1596 років можна чітко поділити на кілька етапів: повстання Косинського (осінь 1591–1593), молдавські походи (1594 – літо 1595), опанування волості (вересень 1595 – січень 1596) і польсько-козацька війна (лютий – червень 1596). При цьому назва «повстання» щодо подій часів Косинського та Наливайка має пізнє походження, хоч і є цілком прийнятною. Так само в літературі три останніх етапи заведено називати повстанням Наливайка. Водночас, за традицією польських хронік і козацьких літописів, щодо означених подій найчастіше вживали назву «війни». Кожен із етапів можна розглядати окремо, однак насправді це не зовсім правильно, адже всі події були тісно пов'язані між собою й були логічним наслідком попередніх. У них брали участь переважно ті ж самі дійові особи, хоча найвідоміші ватажки козацтва частково змінювалися. Тому розривати різні етапи козацьких війн кінця XVI ст. та розглядати їх окремо є історично не зовсім коректно.

Перше козацьке повстання не спалахнуло раптовим вогнищем, як це не раз бувало в пізнішій козацькій історії. Іскри козацьких зворушень розгорялися довго й повільно. Вони були пов'язані з усією попередньою історією козацтва. Козацтво з'явилося на історичній арені наприкінці XV ст. як відповідь українського народу на початок спустошливих татарських нападів на українські землі. Польський і литовський уряди, до складу яких входили найбільші історичні регіони України, майже не вживали заходів для оборони від степових наїзників. Мешканці прикордоння мусили захищатися самостійно й протягом багатьох десятиріч виробили такі способи самоорганізації та боротьби, які дозволяли вижити в жахливих умовах. Основною силою, що обороняла степовий кордон у Придніпров'ї та Східному Поділлі, стало козацтво. І воно робило це без будь-якої допомоги з боку держави. У цьому розумінні можна говорити про те, що козацтво формувалося як недержавні збройні сили українського народу.

Основними методами боротьби козаків проти турків і татар були прикордонна та вартова служба з метою попередження населення про наближення противника. Це дозволяло значно зменшити втрати мешканців українського прикордоння, які встигали приготуватися до зустрічі з татарською ордою. Тому, як би це не виглядало парадоксально, у разі нападу на населення віддалених від прикордоння земель воно зазнавало значно більших втрат, ніж мешканці прикордоння. Особливо ефективними були й зворотні напади на турецькі міста-фортеці (Очаків, Білгород, Бендери та ін.) і татарські улуси. Це дозволяло бити потенційного противника на його території, підривало його економіку й заважало підготовці походів на українські землі. Наприклад, знищення або крадіж татарських коней призводило до повної втрати ворогом боєздатності. Із середини XVI ст. козацькі напади все більше дошкуляли туркам і татарам та неодноразово викликали дипломатичні конфлікти між Польщею та Литвою, з одного боку, і Османською імперією та Кримським ханством – з другого. Султан і хан вимагали від польсько-литовської сторони знищити козаків або якимось чином нейтралізувати їх. Але татари не припиняли спустошливих нападів на українські землі.

У 1569 році Польща та Литва об'єдналися в одну державу – Річ Посполиту. При цьому всі українські землі потрапили до польської частини держави. Перед Польською Короною відразу постала та ж проблема оборони українських земель від татар. Польські королі (вони ж королі Речі Посполитої) намагалися контролювати молоде козацтво заради використання у власних інтересах. У 1578 році на державну службу було найнято полк козаків, що в історичній літературі дістало назву козацької реформи короля Стефана Баторія. Щоправда, спочатку козаків відправили не на охорону кордону від татарських нападів, а на війну проти Московії.

Після успішного завершення Московської (Лівонської) війни, у 1582 році Стефан Баторій надав козакам низку привілеїв: особисту свободу, право на власний суд, звільнення від податків і майнові права. Це стало важливим кроком у юридичному оформленні козацького стану в Україні як стану військового, лицарського, із певними суспільними привілеями. Козаки були задоволені таким розвитком відносин із владою, але надалі все складалося не так, як вони сподівались. Польська влада широко користувалася допомогою козаків при охороні кордону, однак відмовлялась утримувати їхні військові підрозділи, а ще гірше – не визнавала їхніх станових прав. Тому козацтво вважало, що не має зобов'язань перед королівською владою та воювало й далі на степовому кордоні на свій страх і ризик. Оскільки протягом 1580-х років чисельність козацтва значно зросла, їхні походи проти турків і татар набирали дедалі більших масштабів і ставали дедалі ефективнішими. Як писав польський хроніст Рейнольд Гейденштейн, козаки, «…зміцнившись у силі, почали щоразу частіше нападати на примирені з Польщею краї». А такими краями були турецьке Придністров'я, Кримське ханство та залежна від султана Молдавія.

Уже в 1583 році козаки захопили й ущент зруйнували місто та фортецю Бендери (Тягин) – найбільшу турецьку фортецю Північного Причорномор'я. Ця подія мала особливе значення для козацтва. Насамперед вона засвідчила посилення його можливостей у прикордонній війні. Крім того, зруйнування Бендер уперше зробило козаків відомими в Західній Європі. Протягом XVI ст. османська загроза становила серйозну небезпеку для багатьох європейських країн. І будь-яка велика перемога над турками відразу привертала до себе увагу. Почувши про козаків, європейські політики почали налагоджувати контакти з ними. Європі були потрібні союзники в боротьбі проти турків, яка майже безперервно тривала на Балканах і в Середземному морі.

Першим серед західних дипломатів установив контакти з козацькою верхівкою представник Папи Римського, але справа поки що обмежилась отриманням інформації про можливості козацтва. У тому ж 1583 році вперше з'явилися скарги українських землевласників, магнатів і шляхти, на те, що козаки вимагають для себе «стацій» – права на постій і продовольче забезпечення в королівських і шляхетських маєтках. У Речі Посполитій утримували військові підрозділи на державній службі. Тобто козаки вважали себе повноправними захисниками країни й вимагали такого ж постачання, як і жовніри на королівській службі. Польська влада намагалася застосовувати до козаків метод «батога і пряника». Стефан Баторій ловив і страчував «непослушних» козаків, а лояльним до влади обіцяв зберегти привілеї. Однак така поведінка давала лише короткочасний результат. Після кількох спокійніших років козаки розпочали прикордонну війну проти турків і татар ще з більшим запалом. У 1587–1589 роках вони ходили на Очаків, Бендери, Білгород, Козлов (Євпаторію), намагалися посадити на молдавський престол свого ставленика – і це за винятком дрібніших сутичок.

Злива козацьких нападів викликала болісну реакцію в протилежної сторони. Султан використав ці напади як привід для тиску на Річ Посполиту. За його наказом кримський хан рушив у похід на українські землі. У серпні 1589 року татари ввірвалися на Галичину та Поділля, де завдали великих збитків місцевому населенню. Та не дрімали й козаки. Запорожці перестріли татар під час їхнього повернення з походу понад Дністром, недалеко від молдавського міста Сороки. На річці Кам'янці козаки несподівано напали на кіш (табір) кримського царевича, який стояв окремо від основної частини війська. Козаки знищили кілька тисяч татар і звільнили полонених. Коли ж на шум бою прийшов хан із ордою, запорожці стали табором, який обклали татарськими трупами, і відбили два наступи. Хан, під яким навіть поранили коня, був змушений відступити. Це була одна з перших переможних битв козаків проти кримської орди на чолі з ханом.

Поделиться книгой

Оставить отзыв