Кримський Агатангел (UK) — Андрій Лаговський

Тут можно читать онлайн книгу Кримський Агатангел (UK) - Андрій Лаговський - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Прочая старинная литература. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Андрій Лаговський
Язык книги: Украинский
Издатель: Національний книжковий проект
Город печати: Київ
Год печати: 2011
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Андрій Лаговський краткое содержание

Андрій Лаговський - описание и краткое содержание, автор Кримський Агатангел (UK), читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Роман А. Кримського «Андрій Лаговський» - це життєвий шлях юнака з небагатої сім’ї, який будь-що здобуває освіту й шукає свій шлях серед кола інтелігенції. Герой твору нелегко приходить до високих ідеалів, національного самоусвідомлення, до розуміння сенсу й мети свого життя.

Андрій Лаговський - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Андрій Лаговський - читать книгу онлайн бесплатно, автор Кримський Агатангел (UK)

Агатангел Кримський

Андрій Лаговський

Серія «Зібрання творів» заснована у 2019 році

Вступне слово О. В. Ткаченка

Передмова Т. І. Гундорової

Упорядкування, післяслово, коментарі та примітки С. А. Гальченка

Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова

© О. В. Ткаченко, вступне слово, 2021

© Т. І. Гундорова, передмова, 2021

© С. А. Гальченко, упорядкування, післяслово, коментарі та примітки, 2021

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

* * *

У виданні збережено основні особливості лексики, синтаксису та орфографії авторського тексту Упорядник висловлює найщирішу вдячність Валентині Пеговій за допомогу у підготовці цього видання та директорці Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Олені Чижовій за надані для використання прижиттєві видання творів А. Кримського

Вступне слово

Постать Агатангела Кримського має визначну роль у розвитку українського сходознавства та україністики. Його творчий доробок допоміг збагатити та укріпити знання з історії українського фольклору, мови та літератури, а також етнографії. Не менш важливими були й доробки науковця про історію, релігієзнавство та культуру східних країн.

Ім’я Агатангела Кримського заслужено відоме не лише в Україні, а й у Казахстані, Туреччині, Ірані та багатьох інших країнах Сходу. Завдяки знанню більш ніж шістдесяти мов, Кримському вдалося запропонувати нові дослідження сходознавчої науки, які мали ґрунтовний внесок у цій сфері.

Окрім того, мовознавець був одним із засновників Української академії наук, зробив численні переклади як перської, так і західноєвропейської літератури, писав власні твори, що вилилися у такі збірники, як «Повістки та ескізи з українського життя», «Бейрутські оповідання». Знаковим був і частково автобіографічний роман «Андрій Лаговський», що повністю побачив світ лише у 1970-х роках. Він є зразком одного із перших українських модерністських романів. А отже, й обов’язковим до читання для розуміння філософії цієї течії.

Стоячи у витоків активної популяризації українського на початку ХХ століття, Кримський виступав за єдність української нації, тим самим зігравши вагому роль в історії відокремлення України з-під постійного впливу Росії. Уже тоді науковець заперечував теорію про «колиску трьох братніх народів», згідно з якою Київська Русь була етнічною батьківщиною українців, росіян та білорусів. Його позиція була вкрай самовідданою, що не могла не помітити радянська влада.

Постать Агатангела Кримського є свідченням того, що транслювати власну проукраїнську позицію вкрай важливо. Так як і важливо не відмовлятися від власної ідентичності у боротьбі зі системою. Тому філософія Кримського доречна й у сучасних реаліях. Живучи під постійними інформаційними атаками та агресією з боку Росії, питання відстоювання ідентичності понині є актуальним.

Переконаний, що роман «Андрій Лаговський» знайде чимало нових шанувальників. З роками дидактична суть твору про пошук себе залишається на часі. До того ж текст базується зокрема й на власному досвіді Агатангела Кримського. А досвід такої видатної людини обов’язково стане корисним читачеві роману.

Олександр Ткаченко,
Міністр культури та інформаційної політики України

«Андрій Лаговський» Агатангела Кримського:

Нігілізм, сексуальність і колоніалізм

Микола Євшан назвав Агатангела Кримського чи не найвиразнішим типом модерного поета, побачивши в його творчості постійну боротьбу «гарячої поетової душі, що протестує проти всяких кайданів і рветься з наївним не раз ідеалізмом до свободи і краси, і холодної рефлексії та аналізу тих поривів». Його як поета-естета й людину «складного світу» Соломія Павличко безумовно зараховує до модерністів. «Богдан Рубчак поставив Кримського в контекст европейського модернізму. Друге, безперечно, справедливо», – зауважує вона.

Автобіографізм і «дух часу»

Дві визначальні для модернізму ознаки – інтелектуалізм і невротизм – пов’язують Кримського з модернізмом. Головним героєм Кримського стає неврастенік і меланхолік, інакше кажучи, «хвора» людина fin de siècle, яка залюбки втікає в екзотичний Схід, у містику, в хворобу і поезію. Загалом, в українську літературу 1895 року приходить людина істерична – радикал-нігіліст «Повісток і ескізів з українського життя» (1895) Кримського і героїня «Блакитної троянди» (1895) Лесі Українки. Кримському загалом належить першість в українській літературі у відтворенні чоловіка-неврастеніка, – передруковуючи свою повість «Не порозуміються» як перший розділ роману «Андрій Лаговський» (1895–1919), він додає значущий підзаголовок «(Із життя істериків)». Далі будуть ліричний герой «Зів’ялого листя» Івана Франка, персонажі Гната Хоткевича, Михайла Яцкова і Володимира Винниченка. Власними персонажами Кримський ніби спростовував популярне твердження Зиґмунда Фройда про те, що істерія – суто жіноча хвороба.

Кримський свідомо вибирав собі не лише героя, близького до автобіографічного, але й читача – декадента й ґурмана, «слабку людину». Такий естетський знак Кримський усіляко підкреслював. «Зовсім виразно скажу, – пише він у передньому слові 1901 року до “Пальмового гілля”, – що пускаю в світ оцю книжку не для людей фізично здорових, а тільки для людей трохи слабих, із надламаною життєвою снагою або нервами, – для тих людей, що вміють і легко плакати, і солодко нудьгувати, і молитися Богові, і умилятись. Книжка моя – для тих людей, що – з безмежним архіеґоїзмом недужої людини – зугарні часом, лежачи на ліжку в південній санаторії, дізнати більше втіхи й радощів із звістки про новітній свіжий, кучерявий наросток на гімалайській кедрині-деодарі, ніж із телеграми про зниження такси на сіль». У цій передмові виразно прочитуються антиутилітаризм Кримського та його апеляція до богеми. Готуючи 1919 року збірку до перевидання, Кримський вагається, чи залишати наведену вище фразу з передмови 1901 року. Але все-таки він її залишає, прокоментувавши: «Візьму-но я, як той Понтійський Пілат, умию руки од свого давнього писання та й скажу читачеві знов так само, як Пілат той: “Quod scripsi, scripsi”. Єже писах – писах!».

Українські автори зазвичай відмежовують себе від своїх перверсивних і невротичних героїв, але Кримський у передньому слові до збірки оповідань «Повістки і ескізи з українського життя», навпаки, засвідчив, що «всі оповідання, котрі тут подано, всі сильно просякли авторським суб’єктивізмом, авторською особистістю…». Ці слова, як і Франкова передмова до «Зів’ялого листя» (1896), дали підставу для обговорення в колі українських митців fin de siècle питання про те, чи варто пояснювати читачам, з яких суб’єктивних автобіографічних матеріалів народжується література. Леся Українка особливо була стурбована цим і писала в листі до Кримського: «І Ви, і Франко (передмова до “Зів’ялого листя”) робите кепські прецеденти всім нам, писателям-суб’єктивістам, неначе ми обов’язані здавати справу “кому о том ведать надлежит”, як ми заряджуємо нашим власним матеріялом автобіографічним».

Ще раніше в листі до Осипа Маковея вона вже говорила: «Але от я не згідна з тим, щоб для зрозуміння чиїх-небудь віршів треба знати життєпис автора. <…> Справді, не слід уважати кожної ліричної поезійки за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезіях займенник Я вживається тільки для більшої виразности. Звичайне, що се не завжди так є, але треба пам’ятати, що так буває». У наступному листі вона називала такий спосіб критики, який заторкує особисте життя автора, «літературною інквізицією». Маковей, зі свого боку, застерігав, що безособистісна лірика може бути несвоєчасною. «Ви боїтеся, що я не піду разом з духом часу, а зостануся позаду, – відповідала йому поетка, – не думаю я сього».

Поделиться книгой

Оставить отзыв