Чапек Карел — Про могутнього джина

Тут можно читать онлайн книгу Чапек Карел - Про могутнього джина - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Сатира. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Про могутнього джина
Автор: Чапек Карел
Жанр: Юмор, Сатира
Количество страниц: 1
Язык книги: Украинский
Язык оригинальной книги: Чешский
Издатель: Lidove noviny
Город печати: Прага
Год печати: 1927
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Про могутнього джина краткое содержание

Про могутнього джина - описание и краткое содержание, автор Чапек Карел, читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Маленька гумореска Карела Чапека, надрукована 20 лютого 1927 року у празькій газеті "Lidove noviny". Тут представлена як в українському перекладі, так і в чеському оригіналі.

Про могутнього джина - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Про могутнього джина - читать книгу онлайн бесплатно, автор Чапек Карел

Карел Чапек

Про могутнього джина

З чеської переклав Геннадій Кофанов

Один директор банку, купаючись в морі, побачив у піску закорковану пляшку. І зацікавившись, мовляв, а що ж там таке, виколупав з пляшки корок, що вона була ним заткнута. Тут почав з пляшки вивергатися немовби струмінь диму, котрий виростав у чорну хмару, поки та не затемнила усе небо; що той морок мав голову з вогняними очима та велетенські руки і ноги; адже то був могутній дух. «Дякую тобі, смертна людино, – загримів дух так, аж директор банку з переляку впав на землю. – Тисячу років я був ув’язнений у цій пляшці, аж поки ти мене визволив. За це вислови будь-яке бажання, і воно буде виконане».

Тоді той директор банку став міркувати, що б таке сказати могутньому духові, адже грошей в директора було досхочу, а до політичної кар’єри байдуже; згадав про Прагу і мовив: «Могутній духу, вчини так, аби люди у Празі ходили лівою стороною тротуару, як належить за правилами, а не тинялися безладно, немовби вівці».

«Чоловіче, – вирік дух похмуро, – швидше скажи щось інше».

«Не буду», – відказав той.

«Дивися, – сказав дух, – мені було б легше дати тобі вагон перлів, або ж найпрекраснішу принцесу, чи то ціле зайве королівство разом із замком. Коротше кажучи, попроси щось такого, що я можу зробити для тебе».

«Не буду, – відповідав той чоловік. – Я хочу саме того, про що повідав».

Тут загримів могутній дух жахливо, аж земля задрижала, і почав смугою диму всмоктуватись назад у пляшку. «Ти покидьок,  – ревів при цьому, – тому вдруге не відкорковуй моєї пляшки, якщо ти потім не можеш змінити таке нездійсненне бажання, аби люди у Празі ходили як належить».

Сказавши це, зник дух у пляшці, і вже ніколи більш не з’являвся.

Lidové noviny (Народна газета), Прага, 20 лютого 1927 року.

Оригінал

Karel Čapek

O mocném džinovi

Jeden bankovní ředitel se koupal v moři a přitom spatřil v písku uzavřenou láhev. I podivil se, co v ní asi je, a sejmul z láhve pečeť, která ji uzavírala. Tu počal z láhve vystupovati jakoby proužek dýmu, který vyrostl v černý mrak, až se zatemnila celá obloha; a ten mrak měl hlavu s ohnivýma očima a ohromné ruce i nohy, neboť to byl mocný duch. “Děkuji ti, smrtelný člověče,” zahřímal duch tak, až ten bankovní ředitel padl leknutím na zem; “tisíc let jsem byl zavřen v té láhvi, až ty jsi mne vysvobodil. Za to projev jakékoliv přání a bude ti splněno.”

Tu ten bankovní ředitel přemýšlel, oč by si mocnému duchu řekl; ale protože sám měl peněz jako šlupek a o politiku se nestaral, vzpomněl si na Prahu a řekl: “Mocný duchu, učiň tedy, aby lidé v Praze chodili po levé straně chodníku, jak mají nařízeno, a aby už do sebe nestrkali jako ovce.”

“Člověče,” řekl duch mrzutě, “řekni si raději o něco jiného.”

“Neřeknu,” pravil bankovní ředitel.

“Koukej,” řekl duch, “mně by bylo snadnější ti dát fůru perel, nebo nejkrásnější princeznu, nebo celé zbytkové království i se zámkem. Zkrátka, řekni si o něco, co ti mohu udělat.”

“Neřeknu,” odpověděl ten člověk. “Já chci zrovna to, co jsem povídal.”

Tu zahřímal mocný duch strašlivě, až se země zatřásla, a počal se proužkem dýmu soukat zpátky do té láhve. “Ty pacholku,” burácel přitom, “tak podruhé neotvírej mou láhev, když si potom neumíš vymínit než takovou nemožnost, aby lidé v Praze chodili, jak se patří!”

Řka to zmizel mocný duch v láhvi a víckrát se už neukázal.

Lidové noviny 20. 2. 1927

Поделиться книгой

Оставить отзыв