Влизько Олекса (UK) — Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені

Тут можно читать онлайн книгу Влизько Олекса (UK) - Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Сатира. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені
Жанр: Юмор, Сатира
Количество страниц: 7
Язык книги: Украинский
Язык оригинальной книги: Украинский
Издатель: Література і мистецтво
Город печати: Харків-Київ
Год печати: 1930
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені краткое содержание

Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені - описание и краткое содержание, автор Влизько Олекса (UK), читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Текст «Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені» є сьомим (заключним) і найбільшим твором у авторській збірці прози Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін», виданої 1930 року державним видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ.

Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені - читать книгу онлайн бесплатно, автор Влизько Олекса (UK)

Олекса Влизько

АКЦІЙНЕ Т-ВО ФРІДРІХ КРУП В ЕСЕНІ

З п'яного рота смердить пивом і неперетравленим Джаакомом Россіні.*

«Канне бір, Лізе, бір, Лізе бір!»

Господар буфету не такий швидкий на висновки, як музичні рецензенти. Він не має наміру визнати свого вранішнього співця за нового Карузо.* Тупий клясичний клайдесдаль своєю суттю, господар спочатку пересвідчується що з брудної робітничої блюзи жодного пфеніґа не можна більше витягти, а відтак бере робітника за комір і викидає в двері на морозне повітря пасажирського тунелю під кількома плятформами есенського вокзалу.

У мене всю ніч відбувався відьомський шабаш, що споруджував навіжений пандемоніюм спання навсидячки у вагоні третьої кляси, як це практикується, — чорт би її забрав, — по всій культурній Европі. Після дванадцятої години на вікнах купе відблиски індустріяльних заграв Руру. Нарешті, о четвертій годині ранку я в Есені, в царстві розвінчаного гарматного короля Крупа, а тепер короля шлейок, сейфів, вічних пер, термосів та портативних універсальних залізних кльозетів. Я зліз, як кажуть, не з тієї ноги, бо відразу ж опинився у пивниці, під вокзалом, яка справляє обов'язки пивниці для тубільців, а для пасажирів третього ґатунку має бути за буфет.

Тут я сиджу й чекаю тієї години, коли зможу вийти в місто, не спокушаючи людей на підозрілу увагу. У мене й так багато шансів на те, що мене матимуть за нового комінтернівського завагітпропа серед есенських робітників.

Я з ними знайомлюся відразу.

Одного викинуто з приміщення. Решта, — їх тут досить, — глибоко залазить у свої кишені, підраховує брондзу пфеніґів і одержує від вічного невіри-господаря малесенький ґляс пива, завбільшки з три-чотири наперстки.

Ось де я бачу справжніх німецьких робітників.

В Берліні трохи не так.

Берлін — одне з місць, де лазять дурні «бедекерові» чужоземці.* Магістрат не стане показувати їм обидва боки медалі.

Есен місто що не входить в загальний плян мандрівок та авантур. Тому я бачу другий бік щасливої німецької ідилії, а саме — гнилі форніри, на які наліплено дорогоцінні шпалери міжнародніх путівників.

Я бачу Есен...

— «Наше місто Есен стоїть на річці Рур. При цьому, за даними нашого статистичного бюра, воно з часу організації нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідриха Крупа, — ні разу не тонуло. Воно не може тонути, не має права тонути, бо наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — міцно стояла на ногах у часи найгіршого бурґфридену. Наша річка Рур є правий доплив Райну, любого старого Райну, де росте райнвайн і будуються високі споруди винограду. Тече наша річка Рур з плята Вінтерберґ, — 664 м, над рівнем моря, — і допливає до Райну, до любого старого Райну, при місті Рурорті. Завдовжки наша річка Рур — 235 км, у долішній течії на 75 км судоплавна за допомогою шлюзів. Наша річка Рур зрошує Райнсько-Вестфальський кам'яновугільний басейн, що завдяки ньому наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — і досі... гм... гм... цвіте! Допливи нашої річки Рур праворуч Мене; ліворуч: Ґене, Вене, Рер, Гене й Лене. В дев'ятому віці на місці наших заводів, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — на місці Есену було засновано манастир черничок-бенеднктинок, любих старих черничок, що їхнє благословіння й досі перебуває над нашими головами, вкритими сивиною через роботу в нашого любого, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господаря. 1001 року люба, хороша начальниця манастиря Гаґона, — сестра Гайнріха І Птахолова,* — оточила селище, що втворилося навколо манастиря, — наш любий Есен, —стінами, й отак заснувала місто, щоб з ласки всевидящого бога в ньому мав узятися за самовіддану роботу наш любий, —запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Не вірте, коли вам будуть говорити люди, які звуть себе комуністами, що місто утворює торговельний капітал, а не побудування стін навколо селищ. Вірте, що досить побудувати стіну, щоб утворити місто, в якому міг би розправити свої крила справжній геній епохи, такий от, як наш, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Манастир 1275 року одержав імперські права, і начальниця його сіла в любому, безнадійно загубленому для нашого часу, райнському соймі прелатів. Сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном спочатку мали графи Марк, які жили в своєму замкові Марк у селі Марк біля Гаму. З 1495 року сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном належало герцогам Юліх-Клеве-Берґським, а з 1609 року — Бранденбурґові. 1801 року манастирське володіння, — наш любий Есен, — було секуляризоване. Розумні люди зробили це своєчасно, бо хороший дорогий Фрідріх Круп, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — мав уже на той час чотирнадцять років і через десять років мусів закласти підвалини нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа...»

Безперечно, я не помилюся, коли скажу, що подібну історію, рекомендацію Есену та інше, що стосується до нього й до герба Крупів, можна почути з вуст агітатора з християнського об'єднання професійних спілок. Увесь Есен пахне підозрілими клясовими речами. Вже о шостій годині ранку я помітив велику зміну в типах відвідувачів пивниці. Більшість, що крутилася навколо шинквасу з пивним крантом, ретельно зважувала на долонях свої брондзові пфеніґи, й пила своє пиво на ходу, — зникла. Це були робітники, які забігали о четвертій та о п'ятий годині, ідучи на роботу. О шостій годині, — перша новина, — з'являється заспаний шпик. Може й запізно, та для нього сьогодні незвична пожива. — Що й казати, — ловити щодня біля шинквасу есенських бідолах з «Рурським відгомоном» у руці* та безневинними словами на вустах, і раптом натрапити вряди-годи на Олексу Теодора Влизька, більшовицького аґента! В моїй місії не може бути для цього дяді жодних сумнівів, бо я говорю російсько-німецькою мовою, а раз так, — значить листоноша Зінов'єва!* Шпик негайно, на відстані двох буферів, причіпляє свій товаровий вагон до мого й одягає на мене умовну пльомбу. Тепер він не відлипне від мене до мого від'їзду з Есену. Щодо цього я відносно й погоджуюсь з ним і набираю вигляду, що все, значить, гаразд зрозумів: — Живи, — мовляв, — браток! Разом із стандартним шпиком з'являються в пивниці типи, що їхні кепі на голові та світер на плечах не мають кольору какао та слідів учорашнього шляку й мазуту. Це — люди, що можуть іти на роботу й у білих світрах і мати пальто, — дешеве, але пальто, не жахаючись, що його більше не купиш, коли попсуєш. Вони, само собою, читають клясичний «Форвертс».* Це — соціялістичні християни, гурт шанхайліґерів анно доміні 1929, які всюди виголошують: — «Антіква пробо!..»*

Сім годин.

Я готуюсь вийти з пивниці до міста.

Підходжу до шинквасу по останній ґляс пива. Прошу солоного бублика на закуску. Це в мене формулюється так:

— Герр! Дайте мені бітте зальціґ крінґель!

Буфетник у відповідь щось говорить. Я не розумію. Буфетник починає доводити за допомогою заощадженої спадщини славетних римських мимів Батила й Пілада* та учнів останнього Ґіласа, Мнестера та Паріса, а також мимів пізнішого періоду римської імперії Камарала й Фабатона. Але я не розумію. Буфетник безпорадно звертається до глядачів цієї вистави. Тоді підходить шпик і звертається до мене. Я йому кажу, що я не чую* й не гаразд розумію німецьку мову. Він мені пише:

— Ві русіш? Вона говорить, що бублик нема! Зер гарно! Я любовник Сов'єт Русланд!

—Дуже приємно, дуже приємно!

Відповідаю я. Проте в мене не дуже приємний вигляд. Але за хвилину хлопець, тобто шпик, виявляє себе такою чарівною людиною, так щиро захоплюється мною, як громадянином Республіки Рад, зокрема так гарно платить за мої ґляси, що я випускаю свій сир з рота,* — змінюю гнів на милість і в душі починаю сміятися з традиції наших Пікрошолів — убачати в кожному Тукдільоні шпигуна (див. розділ 47 «Повісті про жахливе життя Великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, що колись скомпонував її маґістр Алькофрібас Назьє, витягач квінтесенції – книги повної пантаґрюелізму, 1542 р.»).*

Поделиться книгой

Оставить отзыв