Вишня Остап — Хто винен?

Тут можно читать онлайн книгу Вишня Остап - Хто винен? - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Юмористическая проза. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Хто винен?
Автор: Вишня Остап
Количество страниц: 1
Язык книги: Украинский
Издатель: Сільський театр
Город печати: Харків
Год печати: 1926
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Хто винен? краткое содержание

Хто винен? - описание и краткое содержание, автор Вишня Остап, читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Гумореска Остапа Вишні «Хто винен?» представлена за публікацією у харківському журналі «Сільський театр» № 1, 1926.

Хто винен? - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Хто винен? - читать книгу онлайн бесплатно, автор Вишня Остап

Остап Вишня

ХТО ВИНЕН?

Гумореска
Мал. Сідорова

Розкажу я. братця, вам, через віщо не так швидко й не так повно шириться та квітне театральна справа на Україні нашій Радянській...

Ширитись-то вона шириться, та не так, як-би нам хотілося... А нам-би хотілося, щоб у кожному селі, при кожнім селянськім будинкові, при кожній хаті читальні, а то й просто собі при просторій клуні — та був-би хороший драматичний гурток, злитий, витриманий, солідний...

Щоб так грав, щоб так грав.?! Одне слово, ви самі знаєте, щоб як він грав. Так чого ще нема цього?!. А от послухайте, чого..

Розкажу я вам, братця, про випадки з власної практики. А власна практика в мене була, бо нема-ж на Україні такої людини, щоб у «театрі» не грала, і не так просто собі грала, а грала «найкраще од усіх»...

***

І я грав... І, само собою розумієтся, «найкраще од усіх»...

Діло було може давно, а може й недавно. Заснували ми аматорський гурток... Артисти всі такі, що «дай тільки показать»...

Було, Терешко прийде до школи, де ото ми збиралися, стане серед хати й каже:

— Я їм як заграю, так, їй-же богу, як Садовський! От побачите!

Та всі ми були такі, що... Та куди там?

Сидиш у школі, доки ото вчителька прийде (а вчителька в нас за режисер була) й думаєш:

— Ох, і вуса-ж намалюю! А сорочку яку надіну, та сині штани, та червоний поясь?!. Куди ото Терешко заграє?! Я їм як заграю?!

І артистки такі-ж, як і ми: хороші... Сидять, насіння лускають, перешіптуються одна з одною... Дивляться на Терешка чи на котрого з нас, а з очей так і стрибає:

— Почекай! Почекай! Ось я як вив'яжусь! Ось я як уквітчаюсь! Буде тоді тобі Садовський!!

***

Довго ото ми так ходили, обговорювали все... П'єс чекали. П'єс у нас не було, так учителька до міста по них послала...

Приїхали п'єси.

Поприлітали ми до школи, аж тримтимо всі...

Показує вчителька п'єси: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», і «Невольник».

— Почнемо, — каже, — з «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Це — дуже хороша п'єса... Маруся труїть Грицька, а сама співає.. І Хома зарізується... Дуже хороша п'єса...

Прочитала вона нам ту п'єсу... П'єса таки дуже хороша... Про любов… А що вже ролі?! Особливо для Грицька й для Марусі...

—От як-би мені Грицька, — думаю собі. А Одарка Перепелівна присунулася до мене, та:

— Я Марусю гратиму, а ти Грицька! От як заграємо!?! Тільки-ж цілуватись не насправжки, а так тільки, щоб губами не притулятися... Губи ніби до губ, а щоб «цмок» — так щоб не зовсім... Добре?

— Добре, — кажу...

— Так ти-ж дивись!

— Ну, йдіть, — каже вчителька, — додому, а взавтра приходьте, ролі будемо розподіляти...

Цілу ніч не спав я, все думав, які вуса я намалюю... І як ото очі ті обмалювати, щоб великі були, велики... І ото думаю собі, як я падатиму, коли мене вже Маруся отруїть... Витягнусь, думаю собі, вже витягнусь, так ніби мене правцем узяло, праву ногу підійму, вона задріжить, як у корчах, а я так жалісно-жалісно до Марусі:

— Марусе! Що ти наробила?!

І вмру.

А засинаючи, так кулаком під рядном нахвалився:

— Підождіть, — мовляв. — Я вам заграю!!

***

Другого дня були в школі ми всі дуже зарані, ще вчителька й пообідати не встигла...

Ходимо, один на одного поглядаємо й ніхто нікому нічого не говоримо.

– Все одно, я Грицька гратиму, — кожний сам собі думає...

— Все одно, я Марусю гратиму, — кожна сама собі думає...

Вийшла вчителька...

— Ну, хлопці й дівчата, давайте будемо ролі призначати… Марусю, значить, гратиму я...

Зирк я на Одарку на Перепелівну:

— От тобі, думаю, й «цмок так щоб і не зовсім»...

А дівчата всі так ніби ото бджоли, коли на них димом пхукнуть... Голови в плечі повтягали й на керсетки собі дивляться...

— А от ти, Одарко Перепелівно, — вчителька до Одарки. —Дарину гратимєш... Роля невеличка, ти з нею й управишся, як слід...

Дивлюсь: сопе, сопе, сопе моя Одарка... А потім:

— Не гратиму я, мабуть... Мені ніколи... Мати казали, що коноплі до посту щоб допрясти...

Встала Одарка й вийшла...

А за нею всі дівчата з хати — шаміль-шаміль-шаміль...

Залишилися самі хлопці...

— Що це таке з дівчатами? — вчителька питає...

— Хто й зна...

— Ну, що-ж, давайте за чоловічі ролі. Грицька погодився грати фершал, з Дейкалівки. Він дуже хороший артист... А хто-ж із вас, хлопці, на Потапа та на Хому..?

Та до мене:

— Може ти, Остапе, Потапа заграєш? Із ножем він ото на Грицька накидаєтся...

— А я думав, що я-б Гр…

— Ні, Грицька ти не вдереш... То дуже трудна роля... Там трагизму з драматизмом багато... Тобі більше Потап підходить...

—Ні, — кажу, — мабуть, я не гратиму. На тім тижні, — батько казали, — під хуру треба їхати... Пшеницю до міста повеземо! Грайте самі,..

І пішов... І думав усю дорогу:

Потапа я їм гратиму?! Хай самі грають...

І всі хлопці пішли...

І правильно зробили...

Що-ж їм маленькі ролі грати, чи що, коли кожний із їх може найкраще Грицька заграти...

Не краще, положим, ніж я, а всеж-ж таки... І не вийшла в нас вистава...

* * *

Хто тут винен? Думаєте, вчителька?

— Ні!

— П'єса винна. Автор винен...

Коли вже ти пишеш п'єсу, пиши так, щоб усі головні ролі були! Хіба тобі не все одно, як писати?! Так чого-ж ти одному велику ролю пишеш, головну, а другому — дрогорядну, маленьку...

Тепер, брат, рівність!

А через авторів і вистави часто не відбуваються... Театральна справа страждає...

Так от, братця, хто винен!

6/11 1925 р.

_____________________________

Примітка.

Гумореска Остапа Вишні «Хто винен?» представлена тут за публікацією у харківському журналі «Сільський театр» № 1, 1926.

Поделиться книгой

Оставить отзыв