Бiлик Iван (UK) — Меч Арея

Тут можно читать онлайн книгу Бiлик Iван (UK) - Меч Арея - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Современная проза. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Меч Арея
Количество страниц: 139
Язык книги: Украинский
Язык оригинальной книги: Украинский
ISBN: 966-539-482-7
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Меч Арея краткое содержание

Меч Арея - описание и краткое содержание, автор Бiлик Iван (UK), читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Меч Арея — історичний роман українського письменника Івана Білика (1930—2012), вперше виданий у 1972 році. У творі описується життя вождя гунів, Аттіли (представленого в книжці як київський князь Богдан Гатило). У романі «Меч Арея» автор зумів зацікавити читачів гіпотезою, що гуни — це слов'яни й безпосередні пращури українців. А вождь гунів Аттіла — київський князь Гатило. Стрімкий сюжет, захопливі пригоди героїв, цікаве життя київського князя Богдана Гатила, сповнене героїзму та драматизму.

Меч Арея - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Меч Арея - читать книгу онлайн бесплатно, автор Бiлик Iван (UK)

Оригинал этого текста расположен в «Сетевой библиотеке украинской литературы»

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є –«э оборотное» большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї –«i с двумя точками» большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

В ЛIТО 376-е

Великий князь київський Велiмир повстав усiєю Руссю, й скинув iго конунга Германарiха готського, й помстився Германарiховi за смерть князя Буса волинського, та його синiв, та боляр, що були розiпнутi на хрестах, i була сiча велiя, й ратилися русини лiто, й осiнь, i зиму, й побiгли готи з землi Руської, а хто лишився, то став платити київському князевi дань.

В ЛIТО 382-е

Упочив князь Великий київський Велiмир, i сiв на вiтчому столi син його старiйший Данко, й сiв у городi Витичевi, й правити почав Руссю, й Деревами, й Сiверою, й Лугами, й готами, й усiма язиками, кої платили йому дань, i ходили в рать по Великому князевi, й славили його.

В ЛIТО 395-е

Мiсяця стичня в 17 день переставивсь iмператор Теодосiй Перший, i Римська держава знову роздiлилася надвоє –Захiдню й Всхiдню. В Римi сiв на стiл Гонорiй, який полюбляв циркуснi бої, та вино, та жiн. У Константинополi ж воцарився слабовiльний iмператор Аркадiй.

Мiсяця листопада в 27 день. Убито галла Руфiна, який вершив усiма справами Константинополя, й посiв мiсце його iнчий варварин –готин Гайна, котрий вiдав тепер цiлим грецьким вiйськом, та колишнiй роб –євнух Євтропiй. I подiлився цар-город навпiл, i тягли однi руку за готiв, а другi супротиву їм, i найдужче ненавидiв тих зайд Аврелiан, i многi слухали його.

В ЛIТО 399-е

Вокняживсь у городi Києвому Милодух, син Данкiв, i був недуж вельми, й не мiг ратитися, й правила при ньому жона його Рада.

В ЛIТО 400-е мiсяця липня в 12 день

Гайна, готин, спробував захопити Константинополь, але люди стольнi потягли за Аврелiаном i вигнали варварiв з царя-городу. Й стояла над городом зоря стрiлою, й вельми знаменно було.

В те ж лiто на Маковiя вродився князевi київському Милодуховi син, i дано iм'я йому Богдан, бо довго ходила княгиня Рада впорожнi.

В ЛIТО 401-е

Прийшов на Рим вiзiготський конунг Аларiх, який уже володiв частиною Всхiдньої iмперiї – Iллiрiєю. Але венед Стилигон, що був справдешнiм правителем держави, дав вiдсiч Аларiховi.

В ЛIТО 404-е

Двiр константинопольський, долаючи опiр народу, заслав до Вiрменiї архiєпископа Йоана Золотовуста, де вiн по трьох лiтах i переставився.

В ЛIТО 408-е

Мiсяця квiтного в перший день переставивсь iмператор константинопольський Аркадiй. Умираючи, вiн заповiв своєму давньому вороговi, царевi перському Єздегердовi, бути захисником, i покровителем, i вихователем малолiтнього Теодосiя Другого, який по вiтцевiй смертi був посаджений на стiл.

У те-таки лiто в Римi скарано на горло Стилигона.

В ЛIТО 410-е

По кончинi Стилигоновiй Аларiх, конунг готський, укотре обложивши Рим, нарештi з допомогою рабiв зумiв здобути город i вщент пограбував його. Але, готуючись iти полками на Сiцiлiю й Африку, нагло вмер, i Захiдня iмперiя знову повстала й возродилась iз попелу.

В ЛIТО 411-е

Iмператор Гонорiй вiддав розбитим вiзiготам Аквiтанiю –землю на березi океану Захiднього, й поселилися готи в Галлiї мiж Пiренеями й Луарою. I сулив iмператор римський оддати їм ще й Iспанiю, якщо виб'ють звiдти венедiв.

Готи ж убоялися могутнiх сусiд своїх.

У те ж лiто студiнь мiцна зцiпила землю Руську. Днiпро замерз у мiсяцi листопадi, й крига скресла тiльки в травному, й паводки були велiї, й усiлякi зла чинила дика вода й у Руськiй країнi, й у Деревськiй, i в Сiврськiй. I настав голод, i впали недуги по людях.

I пiшов Великий князь руський Данко, син Велiмирiв, полками многими в землю грецьку, речену Всхiдня Римська iмперiя, й появся по дань.

В ЛIТО 412-е мiсяця квiтного

Нiщо не вiстувало наближення страшної небезпеки. День видався напрочуд ясний, що траплялось досить рiдко в сю пору; ледве починався п'ятий мiсяць року. Та веснянi повенi й зливища вiдгомонiли ще в травному, й уже добру сiдмицю стояло на годинi, справжнє тобi лiто, хоч дерева обабiч Хрещатого Яру ледве вбрались у прозорi свiтло-зеленi шати, схожi на єдвабнi корзна молоденьких князiвен.

У яру вовтузилося душ iз двадцятеро чи й усi тридцять робiв i челядникiв пiд наглядом гладкого тивуна Малка. Тивун сидiв у холодку пiд калиною, що нависала дрiбним листячком над самий яр, i лiнькувато ляскав себе гарапником по вичовганiй пiдошвi поробошень-постолiв. Поробошнi в Малка були з доброї кабанячої скори, виверненої щетиною назовнi, й скидалися на ведмежi лапи. Та й уся постава тивунова нагадувала лiсового бродника: здоровеннi ручиська, якими легко гнути пiдкови, черево, що перевисало на колiна, й могутнi, дарма що вимощенi салом, рамена. Такому б дуже личило iм'я Бурмило, чи Громило, чи ще якось, тiльки зовсiм не оте Малко, та вже коли людину названо з народження, то iм'я лишається їй до самої смертi, й тут нiчого не вдiєш.

Очi в Малка натомiсть вiдповiдали його йменню, були дрiбненькi й ховалися межи щоками та волохатими брiвми, але тивуновi слугували вони пречудове, й роби та челядники працювали з усiх сил.

Десь поза калиновим кущем форкав кудлатий степовий кiнь, Малко його не бачив, але вороний поводився спокiйно, й тивун тихо мугикав собi в рудий вус:

«Ой травиченько, та морiжечку, ти гляди не вколи менi й нiжечку…»

Поки Малко так ото мугикав, а вiн мугикав майже завжди, роби й челядники були певнi, що нiякого пiдступу сподiватись не треба. Однi тачками возили з-пiд кручi вогку глину, висипали її пiд самий берег рiчки на довгу купу, iншi рискалями вирiвнювали ту купу, третi ж важкими гатилами трамбували. Все йшло розмiрене й звично, без поспiху й зайвої сiпанини, аби день до вечора, однаково ж роботу челядина нiхто не поцiнує й не похвалить. Се знали й вони, роби, знав i тивун i спокiйно мугикав собi в рудi вуса.

Поделиться книгой

Оставить отзыв