Харчук Борис (UK) — Горохове чудо

Тут можно читать онлайн книгу Харчук Борис (UK) - Горохове чудо - бесплатно полную версию (целиком). Жанр книги: Детская проза. Вы можете прочесть полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и смс на сайте Lib-King.Ru (Либ-Кинг) или прочитать краткое содержание, аннотацию (предисловие), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.

Горохове чудо
Количество страниц: 60
Язык книги: Украинский
Прочитал книгу? Поставь оценку!
0 0

Горохове чудо краткое содержание

Горохове чудо - описание и краткое содержание, автор Харчук Борис (UK), читать бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки Lib-King.Ru.

Горохове чудо - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)

Горохове чудо - читать книгу онлайн бесплатно, автор Харчук Борис (UK)

ГОРОХОВЕ ЧУДО

СОТВОРІННЯ СВІТУ В СЛОВІ

Жив на світі письменник Борис Харчук. Я часто зустрічався з ним то в книгарнях, то на вулицях Києва, чи в Будинку творчості в Ірпені. Борис Микитович був людиною стриманою і трохи мовчкуватою. Він любив тишу, самотність, які дозволяли йому зберігати постійну зосередженість на своїх думках. Це необхідний стан для кожної творчої людини, бо тільки він дає змогу серйозно працювати.

Тепер, коли Бориса Харчука немає на світі (він помер три роки тому від тяжкої хвороби серця), я часто згадую його, бо мені, як і всім друзям письменника, так не вистачає Харчукового доброго слова, приязного усміху, зрештою, навіть отого мовчання, яке в мудрої і делікатної людини завжди є золотим. Присутність таких людей серед нас не завжди примітна, але їхня відсутність особливо відчутна. Це ми добре збагнули після того, як Бориса Харчука не стало.

Кожен справжній письменник — загадка. Читаючи його книги, не раз задумуєшся: «Де він такий узявся? Хто надарував хистом бачити в світі те, чого не дано побачити іншим? Як народилися в уяві картини і люди, що про них він розповів у своїх книгах!» — і ще багато-багато таких запитань народжує кожна зустріч із талановитою книгою. І тоді ми намагаємося взнати про автора якомога більше. Вчитуємося в його біографію, шукаємо спогади про нього, статті критиків і літературознавців.

Про Бориса Харчука на сьогодні написано вже багато. Є серйозні огляди його творчості, численні відгуки й рецензії на окремі книги прозаїка, в газетах і журналах публікувалися спогади друзів і близьких Бориса Микитовича. Можливо, незабаром вони вийдуть в окремій збірці у видавництві «Веселка». Мені довелося читати рукопис тієї майбутньої книги. Кожен з авторів не тільки цікаво розповідає про свої зустрічі й стосунки з Борисом Харчуком, а й так чи інак заводить мову про народження в людині письменника.

І в цьому розумінні важливе значення має все, що відбувається з людиною, бо все формує її духовний досвід і те знання світу, з якого й народиться мудрість майбутніх книг.

Колеги Бориса Харчука зафіксували в своїх спогадах його вже «готовим письменником», людиною зрілих літ і зрілих думок. А його донька Роксана, яка добре пам'ятає батькові розповіді про його дитинство — чи не найважливішу для майбутнього людини пору життя, ось так поетично живописала те, що називається духовними джерелами особистості Бориса Харчука: «На далекому хуторі, що самотньо стояв серед полів, разом з телятами, курчатами та кошенятами ріс хлопчик. Його мама й тато мали багато клопотів по господарству, тому малий здебільшого був сам. Здавалося, сам, а насправді — з усім довколишнім. Все було живе. Все мало свою мову. Той хутір був цілою країною: обкопаний ровом, де збиралася весняна вода, біля воріт чатувала варта — старі липи, біля хати — добрий дух: розлога яблуня. Щороку бузько приносив у ту країну на крилах весну і щороку забирав у вирій літо. Щоранку там корови молилися до сонця, і щовечора маленька перепілка наказувала: «Спать підем!»..»

Дуже важливо, якщо людина; ставши дорослою, не забула й не загубила з душі свого дитинства, щоб воно назавжди лишилося святом її пам’яті. Щоб повсякчас відчувала в собі його далеке відлуння і мала всі права повторити слова Маленького принца Антуана де Сент-Екзюпері: «Я з свого дитинства. Я прийшов з дитинства, як з країни…»

Борис Харчук міг і мав право повторити ті слова. І — не тільки тому, що постійно вертав думкою у далекі хутірські дні до дерев і тварин своїх юних днів, писав про них книги, а отже, оживляв у слові. Навіть у йоґо характері було щось таке, що й дозволило доньці письменника сказати: «Був дорослим, а в душі залишався дитиною. Багато втрачав у житті, та не загубив головного — здатності дивуватися. Світ залишався таємничим і незбагненним. Може, тому так любив дітей. З ними йому було легко і втікав сум; дозволяв себе смикати за довгого носа, за вуха, гратися в собаку, коли його легенько кусали, в коня, коли на ньому їздили. Закінчувалася гра — і починалася казка про те, що бачило око і чуло вухо. От бджілка: куди летить і як живе, чи щаслива? Бджілка — трудівниця, а метелик — лінько. Йому все гульки! Але гарний! Десь у самого сонця позичив фарби…»

Йому випало справді нелегке життя. Таких не називають пестунчиками чи улюбленцями долі. Бо прирекла вона його пройти дуже важкими шляхами. І здолати їх могла тільки така сильна й вольова натура, як Харчук. Та й — не тільки здолати, а нічого зі своєї душі на них не розгубити, не розхлюпати.

«Малий Йосип Таранчук з нетерпінням чекав вечора. Хоч уже четвер, але чи ходити йому в школу, чи ні — він так і не знає. А батюшка ще у неділю після служби об’явив, що заняття почнуться в п'ятницю. Правда, Йосип у церкві не був, пас вівці, але в сусідських хлопчаків тільки й розмов було, що про школу…» — так починалася автобіографічна повість «Йосип з гроша здачі» двадцятип'ятилітнього автора, в якій він відтворював і осмислював своє — тоді ще зовсім не далеке — дитинство. Було це понад три десятиріччя тому. Цими фразами і починався в літературі Борис Харчук.

За його плечима був маленький хутір побіля села Лози на Тернопільщині, де він уперше побачив світ. Були літні босоногі дні, були зимові — часто в хаті при вікні, бо не завжди мав у що взутися. І, звичайно ж, були книжки, які відкрили цілий не знаний маленьким селюком світ, загострили його увагу до Слова.

Власне, все, що з ним було, він описав у своїх книгах. Тільки письменникові дана ця щаслива можливість — сповна розповісти про себе, про світ, про людей. Бо в них е такий надійний спільник — Слово, яке знає всі дороги до людських сердець.

Знаючи його магічну силу і ясно усвідомлюючи свій обов’язок у цьому світі, Борис Харчук уже в зрілі літа писав: «Письменник володіє словом — надбанням духу і святая святих свого народу, тому він виступає не лише від свого імені: кожним своїм подихом, помислом і поступом він утверджує народ, відчуваючи свою відповідальність перед «мертвими, живими і ненародженими». Його любов, віра і надія — земля людей». Це були святі принципи письменника.

У його генах жила дивовижна селянська працелюбність, успадкована від діда-прадіда. Він не знав спокою, він плекав свою ниву. Тільки на ній ріс не хліб, а — Слово. Борис Микитович устиг написати багато книг. Самий перелік їхніх назв зайняв би тут чимало місця. Він автор і «дорослих», і «дитячих» творів. Йому дано було однаково добре розуміти і юну, і не юну душі. У книгах Бориса Харчука постають яскраві — прикмети історії нашого багатостраждального народу, драматичні подробиці людських доль, розіп'ятих на перехрестях тієї історії. Його твори відомі не тільки на Україні, бо вони широко перекладалися й на інші мови народів нашої країни. Одне слово, без цього письменника сьогодні наша література була б збідненою.

Ця книжка виходить до шістдесятиріччя від дня народження Бориса Харчука. В ній зібрано, мабуть, найпоетичніші його твори для дітей. Марна річ їх переказувати чи ще раз рецензувати — все одно при такій розмові непомітно вивітрюється отой найголовніший чар літератури — музика, барва й аромат Слова. Ці твори треба читати. І тоді перед вашими очима зримо постане збідована ї згорьована стара Морозиха зі своїм сином Морозенком, за яким «вся Вкраїна плаче», і добрий Планетник, що хоче оселити в реальному житті казку, і міська дівчинка, що подружилася з собакою на ім’я Діана.

Розкривши цю книжку, ви потрапите на дивне дійство. Дійство сотворіння світу. Народження його і оживання в письменниковому слові. Якщо це буде ваша перша зустріч із Борисом Харчуком, то, я в цьому твердо переконаний, ви шукатимете нових зустрічей із його книгами, це буде зустріч без прощання. Тим більше, що сьогодні з’являються нові й нові твори письменника, які через різні причини не були опубліковані за його життя, а поряд з ними перевидаються і вже добре знані з багатьох раніших видань.

Поделиться книгой

Оставить отзыв